Частина 1. Привіт!
Саме такий погляд мене зустрів, коли я вийшла на пищання кошенятка за вікном. Туманний, вперше холодний і неприємний жовтневий ранок. Все довкола мокре, пронизливе. Це була субота, людей ходило...майже нікого, і серед цієї тиші і пустоти відчайдушне нявчання.
Я просто думала: нагодую і все, та як виявилося, воно навіть їсти толком не могло. Шматочки потрібно було подрібнювати мілесенько. Єдине, що заходило добре-це молоко).
Манюнє подивилося на мене дуже серйозно, перестало відчайдушно нявчати на всю вулицю і вишкреблося мені на коліна, поки я намагалася його нагодувати...
Я забрала його додому, нагодувала, чим було і ми попрямували у ветеринарку. На той момент такого різноманіття клінік, яке є зараз, не було. Я знала лише одну, типу державну, яка жили своїм тихим життям в районі вулиць Пушкіна і Кулика ще відтоді, як себе пам'ятаю.
Почалапали ми туди. Вірніше, я почалапала, а кицюня поїхала у мене за пазухою. Як пасажир, воно виявилося на диво вихованим. Їхало спокійно, без крику і капризування. Лише несамовито чесалося всю дорогу.
Вранці в суботу в клініці знайшовся один черговий лікар - молода дівчина, яка оглянула з деякої відстані мою знахідку, не торкаючи це створіння руками, і сказала, що: "Да. Можливо в нього лишай. Прийдете в понеділок, зробите аналіз."
- А до понеділка що робити?
- Десь ізолюйте! У дворі хай поживе.
- Нема двору, багатоповерхівка...
- Ну на балконі.
- Нема балкону...
- Ну на знаю... Хай не контактує з дітьми! - (нема дітей, подумалося) - Але якщо не викинете, буде хороший кіт!
Як це викинете? Це ж не папірець. Це жива істота...як це "викинете"...
Дорогою назад все ломала голову, як дотягнути до понеділка, і де можа ізолювати кошеня до моменту встановлення діагнозу.
...далі буде...
Авторське право на фото належать MariannaMalinovska. Використовувати фото без дозволу автора заборонено.
Коментарі
Дописати коментар